|
|
14 грудня 2011 року в читальному залі бібліотеки Університету «Україна» відбулася читацька конференція під промовистою назвою «Свобода слова – пароль життя». Організували її кафедра журналістики Інституту філології та масових комунікацій і працівники бібліотеки Університету «Україна», яких очолює директор Ніна Колесникова. Головною темою аналізу і прискіпливого читацького дослідження стала книга колишнього головного редактора газети «Правда України», а нині викладача Університету Олександра Горобця «Босоніж по битому шклу». Це яскрава, самобутня розповідь про становлення демократії й свободи слова в молодій незалежній Україні, про активну боротьбу опозиційного видання проти ненависного режиму Л. Кучми, про мужнє протиборство журналістів газети проти цензури, «темників», за високе право говорити людям Правду. Політичне есе «Босоніж по битому шклу» – спроба автора розібратися в тому, що привело Україну на межі двох тисячоліть до розряду країн, де, м’яко кажучи, свобода слова і демократія були не в пошані. Останній розділ книги, можливо, що найяскравіший у творі, – актуальна відповідь на болісне питання, чому українська опозиція послідовно програвала владі всі політичні двобої. Твір, підготовлений до друку 2003 року, мав нелегку долю. Жодне видавництво не бралося його в світ, позаяк усі головні герої книжки залишалися при владі. Поліграфісти авторові так і казали: якщо ми випустимо цей твір, друкарню влада тут же закриє. Тому тираж заявився фактично підпільно. За активної допомоги вінницького письменника Михайла Каменюка. І хоч із того часу пройшло вже чимало часу, відтак, влада в Україні вже двічі змінювалася, однак актуальність порушених у книзі проблем аж ніяк не зменшилася, якщо не сказати, що вони подеколи стали ще гострішими. Мабуть, саме цим можна пояснити ту загальну увагу, підвищену зацікавленість та живий інтерес, які проявили до читацької конференції, а це означає, що до обговорюваної книжки, її автора, люди, які зібралися на читацьку конференцію. У призначену годину до читальної зали бібліотеки Університету збіглося стільки людей – ніде яблуку впасти. Серед присутніх можна було примітити Анатолія Урбана (головного редактора газети «Університет «Україна»), Оксану Щирську (заступника директора Інституту інженерних технологій), В’ячеслава Поліновського (директора Інституту комп’ютерних технологій), Ольгу Веденєєву (начальника управління з навчально-виховної роботи), Володимира Денисенка (доктора історичних наук, доцента кафедри журналістики), студентів різних навчальних курсів Інституту філології та масових комунікацій, інших Інститутів, працівників Університету. Олена Коломієць, кандидат філологічних наук: «Варто звернути увагу на жанр твору Олександра Горобця «Босоніж по битому шклу», це – публіцистика, політична есея. Форма щоденників, як правило, дуже популярна у сучасній журналістиці, разом із тим нині цей жанр є об’єктом вивчення літературознавства. Це актуальний твір, оскільки тут ідеться про надзвичайно важливий для нашого суспільства період – період становлення нової держави. Розповідається про ті події, ті постаті, що відіграли не останню роль у боротьбі за утвердження демократії і свободи слова. На жаль, позитивних героїв у книзі вкрай мало, окрім колективу журналістів, які не побоялися виступити проти владного режиму. А ось дії тих, хто перешкоджає випуску об’єктивної, реалістичної газети, під надуманими приводами з допомогою фальшивих міністерських наказів «призупиняє випуск опозиційного видання» (хоча в правовій державі такі справи – юрисдикція судових органів), виписані надзвичайно переконливо. І це насамперед тому, мабуть, що тут знаходилися вузли найбільших психологічних, нервових збуджень самого автора – головного редактора видання. Взагалі, маю сказати, що книга Олександра Горобця вирізняється характерним індивідуальним авторським стилем, незвичайним фактичним наповненням. Ведучи розповідь від першої особи, автор, відчувається, в кожен рядок, в кожен абзац вкладає всю свою душу. Тому маю право тут сказати , що книжка вдалася, насамперед своєю правдивістю і щирістю… Ми можемо говорити також про те, що цей твір є важливим джерелом інформації для сучасної молоді, яка може відчути атмосферу того часу і зробити для себе певні висновки. Це готовий підручник для молодих журналістів. Чомусь думаю, якби півтора десятки років тому наш шановний нинішній автор, а тодішній головний редактор газети «Правда України» мав під руками подібний детальний посібник із практичних дій журналістського колективу в умовах жорсткої опозиції, то результати були б зовсім іншими… ». Анна Шкільна, студентка 6 курсу: «Для мене книжка «Босоніж по битому шклу» як підручник із практичної журналістики в екстремальних умовах, оскільки описані події стосуються періоду, коли редагована Олександром Горобцем газета «Правда Україна» знаходилася в умовах жорсткої опозиції до влади. На семінарських заняттях, які стосувалися предметів «Газетна журналістика», «Теорія масових комунікацій», «Інформаційні моделі ЗМІ», ми завжди мимохіть торкалися тем, порушених у книзі. Її розділи, написані щиро, від душі, зі знанням справи журналіста-професіонала, давали нам змогу ліпше засвоїти теоретичну частину, поглянути на все з точки зору конкретної практики. Тому я хотіла б нині висловити вдячність автору від усього студентського журналістського загалу Університету за підручник із екстремальної журналістики. Позаяк кожен, хто прочитає цю книжку, матиме точне уявлення про те, як чесним служителям пера й мікрофону часто непросто відстоювати Правду. Іноді й із ризиком для життя…» Олег Березюк, керівник громадської організації «Українське юридичне товариство»: «На жаль, донині в більшості випадків у нас в Україні з правдолюбцями влада обходиться так, як це бачимо на прикладі Олександра Олександровича. Людина була протиправно заарештована, понад сім місяців нізащо утримувалася під слідством, а повірте мені, юристу, що в наших пенеціарних закладах живеться не вельми солодко. У тому, що сталося з колективом «Правди України», який публічно заявив про свою опозицію до влади, з її головним редактором, абсолютно немає юриспруденції, сама лише брудна, підступна політика. Важко переоцінити те, що відбувалося з нашим автором. І тому цей твір, який частково писався паном Олександром Горобцем на нарах СІЗО, пронизаний жагучою любов’ю до життя, до волі, світла, непереборного стремління бути в житті та журналістиці чесним і справедливим, читається буквально на одному диханні. Для того, щоб подібного із служителями мас-медіа у нас надалі не повторювалося, треба, переконаний, проаналізувати всі події, описані в книзі, подивитися на все очима автора. І це мають робити молоді люди, які обирають фах журналіста. Де, як навчає життя, час від часу за свободу слова, демократію потрібно боротися, а іноді й страждати за них… Іще вкрай важливо знати правду про минуле, аби не повторилося цього в майбутньому. Нам треба будувати демократичну, правову державу, аналізуючи й те, що сталося з розтоптаною владою «Правдою України», її головним редактором. Галина Бублік, доцент кафедри технології харчування Університету: «Почну, мабуть, з останньої сторінки, а саме з висновку американського вісника, який повідомляє, що цивілізації майбутнього загрожує депресія. Саме в такому стані перебувала я, прочитавши есе О. О. Горобця. Ставлення до людини, яка дозволяє собі мати свою думку, висловлювати своє відношення до подій, які відбувалися у період з 1991 до 2003 років, чітко прослідковується на прикладі життя Олександра Олександровича. А я думаю про те, що й після 2003 року змін не відбулося. Так, тепер інші приклади, інші факти й прізвища, проте сутність та сама, і це основний привід для депресії. Це есе піднімає болюче питання, чи можливо людині бути особистістю з власними поглядами, з власною думкою? Крокуючи поруч із автором сторінками твору, думаєш, що спокійне, затишне життя може бути тільки в масі – інакше зітруть. Інакомислення не приймається владними структурами. Сумно…» Вікторія Кут'їна, студентка 3-го курсу: «Як на мене, то Олександр Горобець − людина великої мужності і волі, високий професіонал, Заслужений журналіст України. Свій непростий творчий шлях, свої думки щодо професій і відповідальності журналіста, він талановито виклав у своєрідному письменницькому щоденнику «Босоніж по битому шклу», яка є моєю настільною книгою. Йому й справді є що розповісти людям, власне, розкрити очі громадянам на те, що коїли з непідкупними журналістами не так давно «владу імущі». Автора, як знаємо із автобіографічного твору нахраписто і безпардонно ув’язнили за його бажання чесно виконувати свій професійний обов’язок – говорити суспільству правду. І люди, пів мільйона передплатників газети «Правда України, в свою чергу теж мали конституційне право знати те, що їм намагався донести до уваги журналістський колектив опозиційного видання. Але все це було вкрай небезпечним, загрожувало владі, яка в очах народу, зрозуміло ж, хотіла виглядати значно кращою, ніж була насправді. Образно кажучи - підфарбованою, нарум’яненою, уважною, не злодійкою. І тому режим Л. Кучми зважується на відчайдушний крок - громить редакцію опозиційного видання, кидає до СІЗО головного редактора. Книга підкупляє двома своїми аспектами, які, здавалося б у сукупності мали начебто виключати одне одного, а саме – документалізмом і проникливою людською щирістю. Але тут вони діють, я б сказала, навпаки логіці – доповнюють один одного. І створюють канву добротного художньо-історичного полотна про високу роль журналістики в побудові громадянського суспільства. Про позицію людини і громадянина, який знає своє призначення – бути правдистом, правдолюбом. А загалом скажу, що шукати плюси й мінуси в цій книзі недоцільно. Бо це не просто добротний художній твір, який вилився в рядки через страждання долі відомого журналіста, це реальне життя людини й молодої держави, яка щойно вийшла з посткомуністичного суспільства. Під час прочитання книги я начебто сама пройшла крізь ті складні емоції, думки, які охоплювали автора». Олексій Кондаков, студент 3-го курсу: «Насамперед, мені хотілося б подякувати автору, Олександру Олександровичу, за ті золоті знання, якими він щиро ділиться з нами на лекціях та семінарських заняттях. Він завжди свій багатий досвід багаторічної журналістської праці використовує на благо Університету, знань, які щиро передає студентам. Для багатьох майбутніх молодих журналістів він став не просто викладачем, який справно відпрацьовує свої години, але й справжнім творчим наставником. Творчим журналістським батьком, чи що… Зізнаюся, що саме завдяки рекомендаціям, наполяганням Олександра Олександровича, я почав свою скромну діяльність у сфері інформаційної журналістики й публіцистики. При його безпосередній участі завів свій блог на одному з найпотужніших Інтернет ресурсів Україні – у виданні «Кореспондент.net». А ось політичну есею Олександра Горобця «Босоніж по битому шклу» я сміливо можу назвати легендарним твором. Такої відвертої книжки про журналістику, про її непрості, часто драматичні взаємостосунки з владою, людські екстрими в українській літературі просто не існує. А які тут зібрані яскраві, колоритні образи районного редактора Андрія Катеринича, партійних держиморд із Херсонського, Хмельницького обкомів партії. Я по декілька разів перечитував розділи, де автор розповідає про закоренілого зека Аркашу. Можу сказати, що картини людського дна – слідчого ізолятора, які автору доводилося описати, що називається, з натури, в нього, на моє приватне переконання, вийшли найбільш вдалими, образними. А головне – переконливими. Як і цікаві факти про вихідців із рідного Джурина на Вінниччині. Відмічу цікаві професійні способи подачі інформації, засоби передачі емоцій, що я виділив для себе як майбутній журналіст. Якщо дивитися на есе, як на художній твір, то це інтригуюча, хвилююча душу, історія життя, що змусить будь-якого українця змінити погляд на багато суспільних речей, в першу чергу тих, що стосуються політики. Хто, як не очевидець розбудови нової країни, який знаходився у самому центрі інформаційного та політичного дійства, журналіст-професіонал, може краще розповісти про це у легкій, загальнодоступній формі. Мені особисто ця книга допомогла зрозуміти, яку відповідальність я взяв на себе, коли обрав за фах для себе журналістику, яка є містком інформації між світом та суспільством. Як відповідально треба ставитися до кожного свого слова, кожної літери. Адже правда − це наймогутніша сила, яка повинна процвітати в журналістиці. Повторю слова автора, якими закінчується його твір: «Усе пройде, тільки правда залишиться». Катерина Степанова, студентка 2-го курсу: «Книга «Босоніж по битому шклу» перевершила всі мої сподівання. Спочатку, прочитавши декілька рядків, я думала, що це буде нудна, монотонна книга, якими студентів намагаються «нагодувати» викладачі за період навчання в Університеті. Тим більше, я вже розуміла, що мова йде в тому числі й про політику. Яка мені явно не до шмиги… Але одного осіннього вечора мені знов упала в око праця Олександра Горобця, і я вирішила ще раз її погортати, але так просто зробити мені це не вдалося. Чим більше я вчитувалася в сторінки твору, тим цікавіше ставало... Усе описано настільки просто, доступно, переконливо, що навіть історію України по цій книжці можна було б вивчати. Олександр Олександрович не намагався очорнити когось із героїв, він правдиво показав «рабів системи», довів, що можна протидіяти злу. Силою правди, поінформованості суспільства Навіть знаходячись у скрутному становищі, не втрачати віри й боротися, що називається, до останнього. Тоді неодмінно переможеш…» Анна Коваль, студентка 6-го курсу: «Думаю, що наш викладач Олександр Горобець, написавши свою вельми популярну серед журналістів есею «Босоніж по битому склу», одночасно зробив дві важливі речі. Першу − видав підручник із практичної газетної журналістики. А другу – створив історичне дослідження щодо того, як проходило становлення демократії, свободи слова в молодій незалежній Україні в дев’яностих роках минулого століття. При чому, зауважу, зробив це вельми вміло, на високому художньому рівні. Відкривши тим самим ще й талант письменника. Почитайте, вслухайтеся лишень у те, як, на якому літературному рівні звучать його розповіді про друзів-журналістів, про різноманітні редакційні пригоди. Чого варта лишень глава «Шашлики для президії»… Іноді журналісти змушені міняти професію заради підготовки високоякісного матеріалу для газети. Думаю, що доля змусила автора дещо змінити статус головного редактора видання на бранця слідчого ізолятора. Але переконана українські публіцистика й література отримали на замін яскраві образи тих, хто знаходиться в ув’язненні. «Босоніж по битому шклу» це ще й своєрідна повість-репортаж із підвалин Лук'янівського СІЗО. Як на мене, надзвичайно яскравим, переконливим удався образ злодія-рецидивіста Аркадія Катеринича, який за 38 років свого «нехарапутнього» життя востаннє свій день народження на свободі святкував лише у… двадцятилітньому віці… Це вдуматись лишень: яка душа в цієї людини, які її життєві орієнтири… Так що Сан Саничу щира, сердечна подяка за таку проникливу і щиру розповідь про життя одразу в кількох вимірах…» *** Хочеться відзначити фахову роботу бібліотекарів Університету «Україна», які активно готувалися до проведення конференції. Саме завдяки директору бібліотеки Ніні Петрівній Колесниковій цей захід повністю відповідав формі організації навчально-виховного процесу. Співробітники бібліотеки розвішували оголошення, популяризували книжку, добирали відгуки, оформили книжкову виставку «Публіцистика Незалежної України». Тут були представлені твори Горобця О.О., Костенко Л.Н., Карпенка В.О., Глушка О.К. та інших авторів, викладачів кафедри журналістики. Автору книжки Олександру Горобцю й запрошеному гостю Олегу Березюку студенти із вдячністю подарували квіти. Тепла атмосфера, у якій відбулося все дійство, ще раз наочно підтвердила, що подібні конференції цікавлять як старшу аудиторію, а саме викладачів та працівників вишу, так і працівників університету. Бо, скажімо, повною несподіванкою для всіх стало те, що враз в залі піднявся чоловік і попросив слова. Виявилося – вахтер університету. Так, так. Прочитав обговорювану книжку. Виступив з аналізом твору. Йому, мабуть, найактивніше аплодували присутні… Ольга Калєнська, студентка четвертого курсу факультету журналістики Університету "Україна". м. Київ. |