Ємільчине, Ємільчине

Ім`я твоє від дівчини

Врода – від лісів багатих,

Щастя – від людей завзятих


Ємільчине (до кінця ХІХ століття – Межирічка) вперше згадується в актових Житомирських міських книгах під 1585 роком, як маєтність К.Острозького і знаходилося під владою шляхетської Польщі. Після возз’єднання Правобережної України з Росією Ємільчине з 1796 року стало містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Пізніше, після Вітчизняної війни 1812 року, царський уряд винагородив відвойованими від Польщі земельними наділами наближеного до царської сім`ї – графа Уварова А. С.

То ж у першій половині ХІХ століття на території району виникають перші промислові підприємства. Зокрема, у 20-х роках на кошти графа Уварова було збудовано Фарфоровий завод, на якому виготовляли посуд „Люкс”. Його зразки ще досі зрідка існують.

Діяли два тартаки, це своєрідні пилорами. На місці нинішнього льонозаводу була так звана суконня, де вироблялось грубувате сукно. У 1888 році неподалік суконної фабрики, як почали їх називати за тодішніми мірками, з’явились смолопункт, винокурний та чавуноливарний завод, адже територія району багата на болотяну руду.

За рік з помістя Уварова продавались 25 тис. відер меду, чимало спирту на загальну суму близько 25 тис. карбованців.

У кінці ХІХ століття посилилась увага до хмелярства, яке почало приносити небачені прибутки. Експортували хміль, навіть, в Англію.

Як і до цього великі прибутки приносив ліс. З 1923 року Ємільчине стало адміністративним центром одного з найбільших поліських районів – Ємільчинського Величезним багатст-вом району є ліси.

Лісистість становить понад 45 відсотків території (970 кв. км).Головними породами дерев є сосна, дуб, береза, граб, ясен, вільха, осика. Середній вік лісів – 49 років.

Загальний запас стовбурної деревини 11,7 млн. куб. м. Лісовідновлення складає 476,3 га.

Природні ресурси регіону: -гриби, ожина, малина, чорниця, інші: джерела мінеральних вод.

На території району є поклади будівельних матеріалів (гранітів), цегельно-черепичної сировини і торфу.

Мінерально-сировинний потенціал представлений декоративно-облицювальним каменем з чудовою кольоровою гамою, зокрема:

• Симонівське родовище - світло-сіра та червоно-зелена
• Зеленицьке родовище - темно-сіра
• Чмілівське родовище - чорна
• Хотинське родовище - сіра

Запаси глини, що придатні для виробництва будівельної цегли сягають 1334 тис. м. куб., серед них Сорочинське родовище – 918,9 тис. м. куб.

В значній кількості по всій території району є запаси будівельного піску.

Запаси торфу можна використовувати для промислового виробництва, а також для заготівлі органічних добрив.

Ресурсний потенціал дає змогу виробляти в регіоні буто-щебеневу продукцію, декоративний щебінь, пісок, фарфорові та інші вироби.