Михайло Значенко – прадід Токар Альони, учениці 9 – С класу – воював під Сталінградом. В одному з листів написав: «Ми – воїни, смерті сміливо дивимося у вічи, бо життя віддати за честь і незалежність рідної Вітчизни не страшно!» Загинув у Німеччині біля міста Фраценбург.
	Жданов Євлантій Васильович – прадід Шиян Катерини, учениці 6 – В класу – воював в Україні, Росії, Польщі, Німеччині. (На фото 1938 року Жданов Євлантій Васильович другий ліворуч) Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню. Загинув від кулі снайпера у Німеччині у місті Дрезден 24 квітня 1945 року. Не дожив до Перемоги 15 днів.
	Штепа Олександр Васильович – прадід Сировацького Олександра, учня 6 – В класу – обороняв Сталінград, приймав участь у взятті Варшави. Після закінчення технікуму 19-річним хлопцем Олександр Васильович був призваний до лав Радянської армії у 1939 році. Був направлений на війну з Фінляндією. Воював в дуже складних зимових умовах. Початок Великої Вітчизняної війни застав його в місті Стара Руса. З тяжкими боями у складі 293 мінометного полку відступав до Сталінграду. Приймав участь у героїчній обороні міста і розгромі фашистської армії Паульса.   Олександр Васильович приймав участь у звільненні від фашистської навали України, Польщі, Німеччини та у взятті міст Варшава і Берлін. Був двічі поранений. Має  численні нагороди, та найбільш цінною для нього, як для кожного бійця, є медаль «За відвагу». Серед його документів є багато почесних грамот, в тому числі від Сталіна та Жукова.
	Бурлака Петро Дмитрович – прадід Пилипенко Марії, учениці 6 – В класу – воював у м. Зміїв, Харківської області.     У червні 1941 року Петро Дмитрович одружився. Закохані і щасливі молодята вірили, що ніщо не зможе їх розлучити. Та розлука настала…    Петро Дмитрович був призваний на фронт на початку 1942 року рядовим. Брав участь у боях за м. Зміїв.    Один-єдиний лист одержала його дружина Оксана Степанівна з фронту: «Дорогі мої, любі мої, дружина і донечко. Як мені хочеться з вами зустрітися. Але спочатку треба розбити ворога, щоб люди жили щасливо...»   І був ще один лист з фронту для родини Бурлаки. Небажаний. Страшний. «Ваш чоловік, рядовий Бурлака Петро Дмитрович, перебуваючи на фронті, загинув безвісти в листопаді 1944 року.»
	Левошко Василь Полікарпович - прадід учня 5-В класу Жука Антона. Василь Полікарпович зустрів війну солдатом строкової служби. Війська потребували поповнення офіцерського складу, і в 1942 році він був направлений на навчання до Саратовського танкового училища. Молодшим лейтенантом прийняв командування танковою ротою. Перемогу він зустрів у Німеччині. Але одразу був направлений на Японський фронт. Лише у 1946 році після остаточної перемоги Василь Полікарпович приїхав у відпустку додому.    Він мав багато медалей, серед яких – «За перемогу над Німеччиною» та «За перемогу над Японією».
	Голубицький Іван Трохимович – дідусь Гармаш Людмили Петрівни, учителя зарубіжної літератури.   У перші дні війни Іван Трохимович призваний до лав Червоної армії. Всю війну пройшов солдатом, був водієм автомашини 18 автопарку, потім – 63 автополку. У 1943 році був поранений. Визволяв Будапешт. Нагороджений медалями «За відвагу» та «За визволення Будапешту». Демобілізувався 23 грудня 1945 року.
	Свиридов Іван Федорович – батько Свиридової Олени Іванівни, учителя історії.    Іван Федорович воював у складі танкових військ Степового та Південного фронтів, брав участь в обороні на Курській дузі. Визволяв Правобережну Україну та Білорусь.    Був нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За Перемогу у ВВВ» та орденом « Великої вітчизняної війни ІІ ступеня».
	Дінець Микола Федорович – дідусь Голтвяниці Олени Олексіївни, директора гімназії. Микола Федорович розпочинав війну у групі розвідки. Це була легендарна група розвідників, що допомагали Ріхарду Зорге. Саме вони першими сповістили дату початку війни. Вихід групи, після виконання завдання відбувався на Далекому Сході. Там Микола Федорович і жив після війни. За бойові заслуги був удостоєний званням «Почесного громадянина м. Находка»