Назад к дереву раздела

Музей Кирила Стеценка в селі Веприк
Ім`я видатного українського композитора Кирила Стеценка широко відоме не лише в Україні, а й далеко за її межами. Одним із місць, яке свято береже пам`ять про цю людину, є село Веприк на Фастівщині. Тут похований Кирило Григорович і його дружина Євгенія Антонівна. Кирило Стеценко разом із своєю сім`єю приїхав у Веприк восени голодного 1920 року. Неповні два роки перебування його на фастівській землі залишили глибокий слід у пам`яті вдячних вепричан. Перш за все у Веприку він був священиком, представником УАПЦ, який, на відміну від свого попередника, вів службу Божу українською мовою. Це привертало увагу не тільки жителів Веприка, а й сусідніх сіл. Як згадували сучасники, за вісім – десять кілометрів приходили люди в місцеву церкву святої Параскеви , коли тут правив о. Кирило. Любов Стеценка до хорової справи теж запала в душу односельчанам. Маючи рідкісний талант диригента-інтерпретатора народної пісні, він створив тут аж два хори: сільський, або як його звали вепричани, «великий», і дитячий ( «малий»). Дітей він навчав нотній грамоті і співу прямо вдома. З дорослими ж працював у сільській «Просвіті». Сільський хор, створений композитором, став прекрасним мистецьким колективом. Його виступи викликали чимале зацікавлення та захоплення спочатку вепричан, а потім і людей із інших сіл, які приходили у Веприк, приїздили навіть з інших районів. А потім вони почали запрошувати хористів до себе. Через деякий час веприцький хор під орудою Кирила Стеценка успішно давав концерти в селах Фастівського, а також Бишівського, Сквирського, БрусилІвського та інших районів Київщини. Хор мав велику програму, яка щоразу поповнювалася новими творами. Згадуючи свій репертуар, колишні співаки розповідали: «Співали найбільше Леонтовича: «Із-за гори кам`яної», «Зашуміла ліщинонька», «Піють півні», «Щедрик» та інші». Крім творів Леонтовича, репертуар хору складали обробки народних пісень Лисенка, Кошиця, Яциневича і самого Стеценка. З творів Кирила Стеценка співали «Чуєш, брате мій», «Ой, послалась доріженька», «Сон». Веприцьким хором зацікавились і в Києві. Губком навіть дав розпорядження забезпечити хор роялем. І через деякий час Стеценко привіз із Києва новий інструмент. Композитор вболівав не тільки за свій хор, але й допомагав роботі драмгуртка, який діяв на той час в місцевій «Просвіті». За його пропозицією були створені нові декорації, він зазвичай брав на себе підготовку музичного оформлення п`єс, акомпанував, а інколи навіть був актором. У репертуарі драмгуртка були такі п`єси як «Наймичка», «Дай серцю волю», «Безталанна», «Сватання на Гончарівці», «Кум-мірошник». В останній із них Стеценко виконував роль кума. Все це привело до того, що за часів перебування на Фастівщині видатного українського діяча культури Кирила Стеценка село Веприк стало своєрідним духовно-релігійним центром не лише Фастівського, а й сусідніх районів. Адже в ці страшні роки розрухи, голоду, бездоріжжя, епідемій, праця композитора по відродженню української культури була дійсно сподвижницькою. Вона викликала повагу і захоплення серед оточуючих. Неждана і передчасна смерть Стеценка боляче вразила односельців. Його ж остання воля бути похованим у Веприку, біля церкви («… та не там, де завжди попів ховають, а куди лист згрібають: поміж чотирьох дерев») навіки поєднала композитора із серцями жителів села. Чи ж не весь Веприк зібрався на його похорон 1 травня 1922 року на майдані біля церкви. Адже, як згадували очевидці, вшанувати пам`ять славетного композитора в цей день зібралося близько десяти тисяч чоловік. І в подальший період (двадцяті – початок п’ятдесятих років минулого століття). коли на державному рівні не приділялася достатня увага популяризації творчості та збереженню пам`яті видатного українця, саме жителі села Веприк сумлінно доглядали його могилу. Лише із зміною політичної обстановки в державі (а це сталося в середині 50-х років) до імені Кирила Стеценка як композитора була привернута увага громадськості. 10 травня 1956 року за рішенням виконкому Київської обласної ради народних депутатів було відкрито меморіальну дошку на будинку, де жив Кирило Григорович в селі Веприк, а на його могилі встановлено надгробну плиту. В жовтні 1970 року її було замінено пам`ятником роботи відомого скульптора Г.Н.Кальченко. В цей період появилася можливість для більш широкого вшанування пам`яті композитора. Серед жителів села, багато із яких із захопленням та вдячністю розповідали своїм дітям, а потім уже й онукам про незвичайного священика, чудового музику, який колись жив і творив у Веприку, виникла думка про створення музею Кирила Стеценка. Це здійснювалося на добровільних засадах. Одним із ініціаторів цього був завідуючий місцевим фельдшерсько-акушерським пунктом В.І.Косовський, любов і повагу якому до композитора прищепила мати Євгенія Саківна – учасниця хору Стеценка. Володимиру Івановичу вдалося зв`язатися із дочкою композитора Анастасією Кирилівною, сином – професором по класу скрипки Київської консерваторії Вадимом Кириловичем, сестрою Ганною Кирилівною. Вони подарували особисті речі композитора та деякі нотні видання. Ноти творів Стеценка дореволюційного періоду Косовському передали в дар працівники Львівської центральної бібліотеки. Це стало основою для створення меморіальної музейної кімнати, яку було відкрито восени 1969 року в приміщенні будинку культури села Веприк. В оформленні музею значну допомогу надав історичний музей міста Києва. Проте в селі зберігалася хата, в якій жив і творив Кирило Стеценко. В 70-і роки останній її господар передає цю споруду в колгосп. На той час вона мала лише половину первісної будівлі. Завдяки клопотанням сина композитора Вадима Кириловича Спілкою композиторів України, а також Товариством охорони пам`ятників історії та культури були виділені необхідні кошти. За допомогою районної влади, завдяки постійній турботі самих вепричан на місці старої дерев`яної хати, яка не підлягала відновленню, було побудоване нове приміщення. В ідентичності первісному вигляду консультував син композитора. В травні 1982 року, до 100-річчя від дня народження К.Стеценка ,у Веприку було відкрито Меморіальний музей-садибу. Спочатку він діяв на громадських засадах, а з першого січня 1990року почав працювати як громадська установа. Експозиція музею представлена в шести кімнатах. У чотирьох із них наявні експонати розміщені на планшетах, стендах та пристінних вітринах. Експозиція оформлена згідно творчої діяльності композитора по наступних розділах: диригентсько-хорова, концертна, педагогічна та композиторська діяльність. Окремі стенди присвячені вшануванню пам`яті композитора, перебуванню його на Фастівщині, родинними зв’язкам. В двох кімнатах розміщені предмети етнографії та побуту, які допомагають відтворити ту обстановку, в якій жив К.Г.Стеценко. Їх передали для музею жителі села. Це вишивані рушники, домоткані скатерки, давні речі домашнього вжитку, бережно збережені і передані у власність музею.` В музеї зберігаються особисті речі композитора: ікони, подаровані К.Стеценком учасникам хору, виготовлений ним стіл, портрет Т.Г.Шевченка, ліжко, на якому помирав композитор, книга К.Стеценка «Початковий курс нотного співу» із дарчим написом автора і деякі інші. В експозиції музею представлені рідкісні нотні видання композитора, книги про нього відомих письменників та мистецтвознавців (багато із них супроводжуються автографами), фотографії та портрети діячів культури, пов`язаних із його іменем, родинні фото. В одному із експозиційних залів знаходиться скульптурна постать Кирила Григоровича, виконана скульптором М.Дмитрівим, меморіальну кімнату доповнює бюст композитора, подарований музею заслуженим працівником культури України І.Гончаром. А справжньою окрасою зовнішнього вигляду музею став горельєф К.Стеценка, відкритий до 110-ї річниці від дня народження композитора (1992 рік). Виявом глибокої шани й поваги вдячних нащадків стали творчі змагання хорових колективів району й області під назвою «Пісенні дзвони», які проходять у Веприку з 1987 року. В середньому до тисячі відвідувачів щорічно вшановують пам`ять видатного земляка. Побували в музеї і залишили свої відгуки відомі музикознавці: Л.Пархоменко та М.Гордійчук; письменники: Ю.Хорунжий, Є.Федотов, С.Лісецький, С.Плачинда, Є.Товстуха, Є. Сверстюк…, композитори: М.Штогаренко, В.Кирейко, П.Майборода, О.Білаш, Л.Ященко, М.Гембера…, кінорежисер із Канади Святослав Новицький та музикознавець із США Тарас Павловський та ін.