Перші свідчення про школу в Селещині знайдено у «Кліріповій книжці Полтавської єпархії»:

«У селі Базилевщина (тоді с. Мокрий Тагамлик) у 1884 році збудована Олександра-Невського дерев’яна церква з церковною бібліотекою школою грамоти і двома земськими школами у с. Базилевщина і Селещина.»

У школі було 2 класи. У них навчалося 20 осіб чоловічої статі і 2 особи жіночої статі. Це були в основному діти заможних селян. Лише деякі бідняки могли посилати дітей на навчання. Сім`я Карпенка Павла змогла послати на навчання лише одного найменшого сина Івана з семи дітей. Це було у 1907 році.

У 1914 році місцева поміщиця Джунковська Олена Максимівна побудувала цегляну чотирирічну школу, в ній навчалося до сотні дітей.

У 1917 році Карпенко Іван Павлович кидає навчання у Київському політехнічному інституті, повертається додому у село Селещину, очолює ревком, який забирає землі у місцевих багатіїв і наділяє безземельне і малоземельне селянство. У роки громадянської війни Іван Павлович загинув. Це була перша високоосвічена людина нашого села.

У Латишівці при церкві була відкрита жіноча церковно-приходська дворічна школа (1900рік). Діти Коновалівки, Щербанів, Таранівки з 1914 року ходили вже у свою 4-річну земську школу. В Селещинській школі з 1915 року вчителювала відомий громадський діяч, автор підручників для народних шкіл Констанція Костянтинівна Лісовська (померла від тифу у 1920 році, похована на Селещинському кладовищі).

З 1926 року школа стає семирічною. До неї ходили діти (у 5-7 кл.) з Артюхівки, Базилевщини, Селещини-1. Латишівки, Коновалівки, Сухоносівки і Тимченківки.

  3 1922 по 1929 роки у селах працювали вечірні школи лікбезу. Вчителями були учні 4-7 класів. Навчання проводилось у хатах-читальнях. В цих же хатах проводилися репетиції струнного оркестру, хору, драматичних та спортивних гуртків. Заняття вели вчителі школи, студенти технікумів і інститутів - випускники школи, місцеві музиканти-аматори. Серед них (Шаповал Юхим Іванович, - вчитель мови, музики і співів, Блавацький Максим Павлович - скрипаль. Прадід Фишкота Олега - Перепелиця Юрій був директором мельниці, у вільний час громадським тренером по футболу, який тільки розпочинав завойовувати прихильність і дітей, і дорослих. Він купував за власні кошти м’ячі і вчив правилам гри.

Після закінчення семирічки 14-15 річні підлітки йшли до ФЗО здобували робітничі професії, продовжували навчатися у технікумах, більш старші юнаки працювали і навчались вечорами на робфаках (робітничих факультетах) де здобували середню освіту і мали можливість продовжувати навчання у вищих навчальних закладах різного профілю, у військових училищах.

Випускник 1929 року Блавацький Василь Якович після медучилища поступив до Харківської медичної академії (тепер вона у Полтаві), став військовим лікарем, у роки ВВВ був начальником медичної служби дивізії. Після війни закінчив аспірантуру, заступник директора Євпаторійського медичного училища, автор книги «Рядом со смертью» про військових медиків.

У 1935 році семирічку закінчив Остапенко Йосип Васильович, потім залізничний технікум. У роки війни командир взводу мінометників, Герой Радянського Союзу. Його брат закінчив Промакадемію - став мостобудівельником.

Уроки окупації фашисти відкрили 4-х річну школу. В школу ходило 20-22 дітей, тоді як потрібно було вчити 130-150 дітей, ходили діти тих, хто прислуговував окупантам. При відступі фашисти підірвали школу. Тому після звільнення навчання змогли розпочати з 2 чверті 1943 року у пристосованих приміщеннях (різні незаселені хати розкидані по селу).

У 6-7 класи ходили діти яким було і по 16-17 років. Всю осінь 1943 року учні заготовляли для поранених червоноармійців продукти харчування, лікарські рослини, тютюн, теплий одяг, готували шефські концерти з якими ходили пішки у Карлівський шпиталь (на базі районної лікарні). Взимку заготовляли попіл і курячий послід для внесення його під сільськогосподарські культури місцевого колгоспу імені Калініна. Навесні 1944 року знову робота на своїх огородах і полях колгоспів. В селах залишилися престарілі, жінки і діти. За два роки 1942-1943 років окупанти вивезли до Німеччини на каторжні роботи 148 юнаків і дівчат віком від 16 до 20 років. Чоловіче населення воювало на фронті. Тільки 24 вересня 1943 року їх було призвано 149 душ. А всього фронтовиків було 738, половина з них залишилася полеглими на полях боїв, багато з них лікувалися від одержаних поранень, інші ще добивали фашистів. Жінки і діти на собі тягали плуги і борони, щоб засіяти поля. Коней і волів у населення не було – їх забрав з собою відступаючий ворог.

Архіви зберегли для нас прізвища шести семикласників, які під час літніх канікул працювали разом з дорослими на вирощуванні і збиранні с/г продукції.

У 1944 році з Мордовії приїхала молода вчителька російської мови і літератури Маріоніла Вікторівна Остапенко (прізвище за чоловіком з яким зустрілася у типовому шпиталі). 50 років пропрацювала вона у нашій школі. Тисячам випускників дала знання з мови, культурних традицій слов’янських народів. Померла 15 травня 2009 року.

Слід згадати і вчителів – фронтовиків, які після перемоги повернулися до благородної але нелегкої праці – навчання і виховання підростаючого покоління. Це Пасько Петро Федорович – вчитель математики і фізики, Капшук Федір Кирилович льотчик винищувач, вчитель історії і німецької мови, Займак Василь Дмитрович – вчитель фізкультури, Кошовий Василь Іванович – вчитель початкових класів, загинули на фронті Хом’яков Володимир, Химич Павло вчителі початкових класів, страчений фашистами Крель Абрам – вчитель фізики.

У 1956 році було збудовано нове приміщення школи на три класні кімнати. У 1961 ще одне приміщення на чотири класні кімнати і приміщення виробничих майстерень. З 1968 року школа стає середньою. Учнів було багато. Приходилося працювати у три зміни: 1 зміна – початкові класи (по 2 кожного набору), 2 зміна – 5-10 класи, 3 зміна – вечірня школа. У вечірній школі, протягом 15 років існування, навчалася працююча молодь, бувші фронтовики, люди старших поколінь, яким бракувало знань. У кожному класі було по 25-30 учнів 8-11 класів.

У 1974 році розпочалося будівництво нової школи. 1 вересня 1976 року пролунав перший дзвінок у новій, красивій, обладнаній новими меблями і наочністю середній школі села Селещина. 30 років школа дає путівку у життя Випускникам 9-11 класів.

Випускники школи вчилися і вчаться, жили, працювали і працюють у різних галузях народного господарства бувшого Радянського Союзу, а тепер Незалежної України; заслужений лікар України Шульга Василь Васильович, заслужений артист України Павленко Вадим Ігорович, заслужений вчитель України, учасник ВВВ, автор 20 книг і підручників професор Щербань Петро Миколайович кандидат фізико-математичних наук, автор збірника задач з фізики для вузів, довідника з фізики, викладач Харківського політехнічного інституту Кібець Віктор Іванович, брат Валенко Т.М. (вчительки молодших класів); кандидат ф/м наук, доцент кафедри фізики Київського держуніверситету імені Т.Г.Шевченка Максюта Микола Васильович і багато інших працівників науки, техніки, освіти і культури. Поет Дугар Володимир Миколайович - випускник нашої школи. Чудові вірші пише випускник школи Зінченко Олексій Трохимович, вони друкуються у районній газеті. Юлія Нога-Непорада, редактор районного радіомовлення - наша випускниця.

В школі працювали і працюють вчителями наші випускники:

Займак Василь Дмитрович

Шадріна Діна Абрамівна

Семенова Лідія Володимирівна

Вергелес Тамара Василівна

Іваняков Валерій Якович

Валенко Тетяна Миколаївна

Кравченко Ольга Федорівна

Борщ Наталія Василівна

Степаненко Людмила Григорівна

Тертичний Віктор Володимирович

Горобець Ліліана Олексіївна

Озарова Людмила Миколаївна

Козченко Оксана Анатоліївна

Асаулова Ірина Дмитрівна

Ярош Віталія Сергіївна

Малишева Ілона Миколаївна

Зінюха Марина Олександрівна

За роки свого існування середня школа випустила 43 медалісти.

Випускники нашої школи мали і мають міцні знання програмового матеріалу з

різних предметів, тому за весь час всі випускники успішно складали вступні іспити

до вузів і технікумів. Викладання у школі тракторної справи дає можливість після

закінчення школи отримувати посвідчення тракториста. Всі випускники

працевлаштовувалися на трактори у колгоспі і на підприємствах «Сільгоспхімія»,

«Сільгосптехніка», БУ-11, шляхових і шляхобудівельних управліннях.

Про високу професійну підготовку вчителів школи свідчать факти: вчителі

неодноразово займали призові місця на обласних та районних конкурсах

«Вчитель року» , «Класний керівник»   (Іванякова Н.І., Чирва Н.І., Дашковська

Н.П., Васюченко Н.М. Бреус Л.К., Горобець. Л.О., Малісевич А.В., Дембіцька

Л.М., Кулинич Р.А.)

Учні школи займали призові місця, або входили у першу десятку на обласних предметних олімпіадах: (Руденко В'ячеслав, Брегеда Микола, Прокопенко Василь, Папуша Віталій).

Школа була і є центром збереження культурних надбань нашого народу. Різні свята, незабутні зустрічі, ювілеї не обходяться без учительського і учнівського творчого колективу. Досягнення високих спортивних результатів учнів і молоді села це також натхненна праці вчителів і учнів школи. Будемо ж і надалі збагачувати традиції школи.